Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС у навколишнє середовище потрапило близько 300 МКі (11 х 108 Бк) радіонуклідів, що призвело до забруднення 50,5 тис. км² території України [1, 2]. Вирощування тварин на місцевості з підвищеним радіаційним фоном та годівля кормами місцевого походження призводить до постійного надходження в організм радіонуклідів, елімінацію яких, в основному, забезпечує сечовидільна система. При цьому органи даної системи зазнають постійного опромінення, що призводить до виникнення функціональних розладів та морфологічних змін. На сьогоднішній день, в експерименті, досить детально вивчено вплив випромінення на організм тварин. Більшість таких досліджень виконана на лабораторних тваринах, із застосування різних методів опромінення, що не рідко призводилась до значної розбіжності отриманих результатів. Разом з тим, дослідженням впливу малих доз радіації на організм тварин у природних умовах, протягом тривалого часу не приділяли належної уваги [3]. Дані таких досліджень рідко містять морфологічну характеристику органів сечовиділення, а якщо торкаються цієї проблеми, то, як правило, носять поверхневий характер[4].